Культура мовлення з практикумом з виразного читання

14.03. 2022 року

Тема 5. Невербальні засоби спілкування як важливі складові  виразного читання

Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Невербальне спілкування – вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки  і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину. Вважають, що словесними засобами передається чиста інформація, а невербальними – ставлення до партнера. Добре вміти розуміти невербальні сигнали співрозмовника, тому що вони спонтанні, несвідомі  і щирі. Міміка – це експресивні рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Міміка представляє шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство.

З мімікою тісно пов’язаний погляд: діловий (спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою – лінія між очима), світський (нижче лінії очей) та інтимний (між очима і грудьми).

Жест – рух (дія) для вираження емоції чи інформації замість розмови, або під час розмови, рух людського тіла або його частини, що має певне значення або сенс, тобто є знаком або символом. Жести супроводжують мову, допомагають виявити ставлення людини до ситуації, її стан, тип темпераменту. Жести можуть бути довільними і мимовільними, типовими і нехарактерними людині. За своїм складом жести бувають:

а) прості, що складаються з одного руху;

б) складені, що об’єднують у собі кілька однорідних рухів;

в) складн, що об’єднують у собі кілька неоднорідних рухів;

За характером створення жести бувають:

1) вказівні, коли ми замість окремих слів робимо відповідні рухи;

2) зображальні, коли жестом малюємо певну форму предмета, фігуру тощо;

3) Символічні, коли на виконання якоїсь дії (мовчання) показуємо певні жести;

4) ритмічні, що підтримують загальний ритм мовлення, заповнюючи місце пауз, переважно психологічних, і акцентують увагу слухачів на важливості змісту окремого слова, групи слів, частини тексту;

Емоційні, або психологічні, найскладніші за своїм вираженням. Вони пов’язані  з різними виявами переживання. Хода людини – це стиль пересування. Хода важка – людина гнівається, легка – радіє, в’яла – страждає, з найбільшою довжиною кроку – горда.

Постава – це мимовільна або зумисна постава тіла людини. Постава буває закрита (відвертаємось від співрозмовника, коли не хочемо спілкуватися). й відкрита (спрямована  до співрозмовника) Для вихователя під час читання найбільше виправдовує себе нерухома поза, тобто коли читець стоїть на одному місці.

21.03. 2022 року

Тема. Казка. Читання та розповідання казки.

План

І. Теоретична частина

1. Казка як літературний жанр, своєрідність казки як жанру народної творчості.

 2.Підготовка казки до читання ׃ поділ на композиційні частини, з’ясування їх ролі у розказуванні, кульмінаційні моменти.

2. Особливості опрацювання казки на занятті.

ІІ.Практична частина

Жанр казки  дуже близький до оповідання, проте має свої специфічні риси, які відрізняють його від оповідання. За змістом і формою казки не однотипні. Вони умовно поділяються на  три групи:
1. Казки про   тварин,   у яких   центральними   дійовими   особами   виступають звірі або птахи – «Рукавичка»,   «Лисичка   й Журавель»,   «Лисиця   та Вовк», «Колосок», «Біда навчить».

2. Чарівні (фантастично-пригодницькі та героїчні), в яких провідними героями виступають могутні воїни-визволителі чи інші особи, що втілюють у собі найвищі позитивні якості людини: «Кирило Кожум'яка», «Івашко», «Дивна сопілка» (українські казки),

3. Соціально-побутові та побутові. В них типовими позитивними героями виступають прості люди наділені кращими позитивними рисами: «Як брати батьківський скарб знайшли» (болгарська народна), «Багатий брат і бідний брат» (естонська народна), «Золотий кавун» (узбецька народна), «Про злидні» (українська народна) та ін.

Кожна група таких казок має свої художні особливості, які вказують на специфіку їх читання. Всі вони мають велику силу впливу на розум, волю й почуття дітей.

Специфіка читання казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання: це – глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування, з другого – глибоким осмисленням творчої манери розповіді, яка характеризує даний жанр та його емоційність.

Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: «Жив собі на світі бідняк», «Жили собі дід та баба», «Колись, давно-давно, в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка», «Колись був у Києві якийсь князь», «В одного злого хазяїна був віл» тощо. В окремих – передує приказка: «Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає».
Такі зачини мають вироблену давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом у народній педагогіці. Казка розширює кругозір дитини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти й абстрагувати; дає певні життєві навички. Тому  мета таких зачинів  – заінтригувати слухачів, викликати у них інтерес до слухання.  Завдання читця – знайти для цього відповідні інтонації.
Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.

Події у казках розгортаються динамічно. Причому дія починається з перших рядків: «Вовк забрався в кошару і украв старого барана. Йде вівця і плаче. Зустріла її та й питає...»

Кожна картина у казці змінюється іншою і у кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші їх моральні якості. Це змушує читця після кожної картини чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам осмислити й пережити зміст прочитаного.

Дійові особи казок, як уже повідомлялось, у переважній більшості поділяються на позитивних і негативних, і протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, через їхні дії, вчинки, обставини, яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу і автора (якщо казка літературного походження). В цілому, такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово – все, що вказує на особливість його характеру, повинно відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темпоральних змінах.

Так, наприклад, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум'яки зі змієм, особлива вага приділяється їх мові, з настороженістю й прихованою лукавістю у голосі передаються слова змія;

–        А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?, а відповідь Кожум’яки гордовито з роздратуванням.

–        Де вже миритися? Битися з тобою, з іродом проклятим .

Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприйняття слухачів, зосереджує їх увагу на головному.

Діалог у казці є одним із важливих засобів типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні давати їм свою характеристику, визначаючи своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати. Діалог у казці може бути поданий у формі ритмічної прози або пісеньки.

Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. У казці «Рукавичка», наприклад, питальна фраза «А хто в цій рукавичці?» повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабаном, ведмедем. Відповідь на запитання побудована в такій же послідовності наростання дійових осіб.

У таких випадках, компоненти, які повторюються, потрібно читати щоразу з іншим інтонаційним відтінком, малюючи дійових осіб і даючи їм характеристику. Сама інтонаційна структура запитань у даному прикладі повинна  зіграти розрізняльну роль, а відповіді – конкретизуючу.

Казковій розповіді властиве широке використання 

стійких і влучних епітетів . (Іде, солодкими оченятами позирає «Лисиця та їжак»),  

протиставлень (Забігла вона вперед, лягла на дорозі і лежить як мертва «Лисичка»),

тавтологічних повторів  (Іди, іди, Снігуронько! Іди, іди, дитинонько… «Снігуронька»), 

стійких виразів  (Людей слухай, а свій розум май (білоруська народна)), 

прикладок‑характеристик   (мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та ін.).

Все це надає казці мальовничості, чарівності. Читець повинен добре усвідомити суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності.
Закінчення казки, як і зачин, теж має свою мету: узагальнити сказане, підвести до певних висновків чи просто створити веселий настрій у слухачів. Тому перед ними слід робити довгу паузу, а головні слова у них інтонаційно підкреслити. В кінці казки теж потрібно витримувати довгу паузу, щоб діти змогли ще раз осмислити все, пережите і поступово перейти з казкового світу в реальний.

2. Особливості опрацювання казки.

1. Зазвичай перед читанням казки проводиться невелика підготовча бесіда (можна запитати, які казки бувають, які читали; організувати виставку казок). Перед читанням казок про тварин можна нагадати про звички тварин, показати ілюстрацію цих тварин.

2. Казку читає зазвичай вихователь, але бажано її розповідати.

3. Роботу над казкою вести як над реалістичною розповіддю, не пояснюючи, що «так у житті не буває», що це вигадка.

4. Казку можна використовувати для складання характеристик і оцінок, так як персонажі казок зазвичай є виразниками однієї - двох характерних рис, яскраво розкриваються у їхніх вчинках.

5. Не переводити мораль казки в область людських характерів і взаємин. Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять висновки: «Заслужено жабі – не треба хвалитися» (казка «Жаба-мандрівниця»). Якщо діти прийдуть до подібних висновків, то можна вважати, що читання казки досягло мети.

6. Специфіка фольклорної казки в тому, що вона створювалася для розповідання. Тому прозові казки переказуються якомога ближче до тексту. Розповідання повинно бути виразним. Хорошим прийомом підготовки до нього є читання казки в особах. Інсценування казок в позакласний час допомагає висловлювати казковий характер, розвиває мову та творчі здібності у дітей.

7. Казка використовується і для навчальних робіт зі складання планів, так як вона чітко членується на сцени – частини плану, заголовки легко відшукуються у тексті казки. Діти охоче малюють картинний план.

8. Зазвичай читання казки про тварин не вимагає ніякої підготовки, але іноді слід нагадати в бесіді про вдачі і звички тварин. Якщо читається казка про природу, близькою дітям, то використовується матеріал екскурсії, записи в календарях природи, тобто спостереження і досвід.

9. У зв'язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, фігурок звірів і людей для тіньового театру.

10. Слід вести елементарні спостереження над особливостями композиції казки, тому що ці спостереження підвищують свідомість сприйняття казки дітьми. Уже в I - II класах діти зустрічаються з казковими прийомами триразового повтору і зауважують, що це допомагає запам'ятати казку.

Методика роботи над казкою

Попередня бесіда.

Переказ (розповідь) казки вчителем (у грамзапису).

Читання казки учнями (за частинами і словникова робота).

Самостійне читання (завдання – на дошці).

Розбір змісту казки за запитаннями вчителя, робота над виразами.

Читання в особах.

Складання плану.

Переказ змісту прочитаного.

Узагальнююча бесіда.

Творчі роботи у зв’язку з читанням тощо.

ІІ. Практична частина

1. Скласти сенкан зі словом казка.

2. Підготуйте текст казки «Коза-дереза» до виразного читання (розповідання). Випишіть всі лексичні засоби створення експресивності у тексті. Які позамовні засоби експресивності можна використати під час показу цієї казки.

3.Створити проект «Улюблена казка» за програмою ІНТЕЛ. Навчання для майбутнього. (презентація)

4.Підготувати героїв казки та відповідні декорації для лялькового театру.

5.Створити  груповий батл за темою «Знавці українських народних (авторських) казок».

6. Теоретичні відомості з теми законспектувати.

Байка: Попередня робота над текстом байки

Байка – невеличкий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, у якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або звернене до простих і умовних стосунків. Байка близька до казки (про тварин). З неї вона і бере свій початок. Тому дійові особи в ній часто нічим не відрізняються від казкових: наділені тими ж сталими рисами характеру, часто поділяються на позитивних і негативних.
На відміну від казки та інших жанрів, байка складається з двох частин: розповіді і моралі  і (повчання), яка подається в афористичній формі й містить головну думку твору. Виступати мораль може на початку твору («Лебідь, Щука і Рак» Л.Глібова) або в кінці («Чиж та Голуб» Л.Глібова). Трапляються байки, в яких немає авторської моралі («Коник-стрибунець», «Вовк і Кіт» Л.Глібова). В таких випадках вона випливає безпосередньо з розповіді.
Слід відзначити й те, що серед інших жанрів, байка більше дає можливість читцеві розкрити ідейний зміст. Тому потребує особливої роботи над текстом, незалежно від того, чи вона з мораллю чи без моралі. І в першому, і в другому випадках читець повинен яскраво бачити своє творче завдання, прагнути якомога ближче донести до слухачів ідейну спрямованість, справити на них відповідний естетичний вплив.

Щоб полегшити попередню роботу над текстом байки, варто взяти до уваги пораду Г.Артоболевського – розчленувати її за композиційною  побудовою:  експозиція, зав'язка дії, розвиток дії, розв'язка.  "Від того, – пише Г.Артоболевський, – наскільки чітко уявляє собі читець план байки і її поділ на частини, залежить композиційна чіткість виконання. Частини твору, що виконуються, – це ніби сходини, і перехід від однієї до другої супроводжується змінами тону, відтінюється паузами, переломом темпу й ритму мови та іншими засобами, вибір і застосування яких випливає з конкретного змісту твору".
Щоб не порушити під час читання байки специфіки її як жанру, слід, по-перше, не забувати, що байка – це так званий вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп у віршованих рядках і потребує дотримування в кінці кожного віршованого рядка відповідних пауз; по‑друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і не сумний, оскільки зображення в байці подається у формі розповіді з наявністю розгорнутого діалога. Крім цього, байці властиві ще елементи комізму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як співбесідник, який емоційно розповідає їм про цікавий повчальний випадок, з якого вони повинні взяти той чи інший урок практичної моралі. По-третє, обов'язково треба враховувати мову автора і мову алегоричних образів. Правильність читання авторської мови залежить від того, наскільки читець визначить ставлення автора до зображуваних ним подій, їх оцінку, його думки, почуття, наміри у зв'язку з цими подіями. Так, розповідаючи про Чижика, з яким трапилося нещастя («Чиж та Голуб2 Л.Глібова), автор ставиться зі співчуттям до нього: називає його сердегою ("Сердега в клітці рветься, б'ється...").

У байці «Лебідь, Щука і Рак» Л.Глібова – навпаки: непогодженість між собою дії персонажів і, як результат, даремні їх старання викликають усмішку:

От троє разом запряглись,
смикнули – катма ходу...

Що за морока!

 Що робить?
А й невелика, бачся, штука, –

так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні – судить не нам,

та тільки хура й досі там.

Такі почуття, настрої автора повинні знайти своє вираження у відповідних інтонаціях та їх відтінках. Мова персонажів передається з обов'язковим урахуванням їх індивідуальних особливостей, зовнішності, характеру, дій, поведінки, вчинків, оскільки під тваринами, рослинами чи речами ми розуміємо людей з різними рисами – не тільки психологічними, а й соціальними, професійними, віковими тощо. Отже, головним у читанні мови персонажів є передача характерних рис людей, а не тварин. «Характер передачі мови алегоричних персонажів, – пише Є.Язовицький, – залежить не від тих чи інших звірячих масок, а від конкретних людей, що за ними ховаються, від тієї соціально-побутової обстановки, в якій вони діють, і від цілого ряду інших обставин: цільової настанови, завдань вихо­вання, а найголовніше – від ідеї твору. Тому будь-яке силкування перевтілюватися в образ персонажа, грати його перед слухачами може призвести до руйнування основного спрямування твору".

Показувати персонажів (проте не грати їх) можна тільки в тих випадках, коли в їх поведінці виявляються повадки, звички безпосе­редньо їм властиві. Це може послужити засобом емоційного впливу на слухачів.

Відповідні вимоги ставляться й до читання моралі байки. Оскільки вона завжди виступає як узагальнення розповіді, як висновок з певною нотою повчання, напучування, то тривалість читання її диктується тільки правильністю визначення завдань наскрізної дії. Читець чітко розуміє своє творче завдання і відповідно з ним діє словами: висміює, таврує брехуна, боягуза, егоїста, підлабузника, ледаря тощо протягом усього твору, а потім робить з цього певні висновки.

Тому читати мораль потрібно не нав'язливо, не навмисно, а глибоко реалістично, відверто, щиро. Перед і після неї доцільно робити довгі паузи, щоб зосередити увагу і стимулювати до осмислення почутого.

Практичне заняття

Тема. Особливості роботи над малими фольклорними жанрами

Усна народна творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання підростаючого покоління. У ній відбивається життя народу, його історія, мова, мораль, народна мудрість. Серед величезного багатства усної народної творчості в роботі з дітьми раннього та дошкільного віку використовують колисанки, забавлянки, пестушки, потішки, небилиці, заклички, примовки, голосилки, мовчанки, лічилки, прислів'я, загадки, дражнилки, мирилки.

Уже на першому році життя дитині співають народні колисанки. Народні колискові пісні, як відзначає М.Г.Стельмахович, учать любити рідну землю, батьків, працю, захищати правду, поважати старших.

Мова колискових пісень барвиста, соковита, приваблива, сюжети прості й зрозумілі, насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей - матері, батька, братиків і сестричок. Вони належать до поезії пестування. Колисанки розвивають слух та чуття мови, відчуття мелодики української мови, створеної народом. Колискові пісні глибоко гуманні й зворушливі, бо йдуть від щирого материнського серця. Вони збагачують словник дітей пестливою лексикою: голівонька, рученьки, ніженьки, дитятко, хлоп'ятко, малесенька, хатинонька.

У колискових піснях присутні чарівні образи сну, дрімоти.

У дошкільному закладі колискові пісні заучують на музичних заняттях, використовують у дидактичних іграх: «Покладемо Ганю спати», «Покличемо сонка Ганусі», «Катруся хоче спати», «Оксанчине ліжко». Діти разом з вихователем, вкладаючи ляльку спати, співають українські народні колискові пісні. З дітьми старшої групи доцільно організувати вечір українських колискових пісень «Колисковий віночок», під час якого діти вкладають спати ляльок, ведмедиків, зайчиків, інсценують зміст різних колисанок.

Потішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, різними предметами, їх мета - розвиток дрібних м'язів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу. Український фольклор зберіг забавлянки - ігри з пальцями на руках («Ладусі-ладусі», «Наш хлопчик», «Печу, печу хлібчик», «Тосі-тосі» і т. ін.), з різними частинами тіла («Іде коза рогатая», «Біжить зайчик дорогою», «Водичко, водичко»).

Близькі до забавлянок народні заклички, примовки. Заклички походять від слова закликати — звати, просити, запрошувати; примовки - примовляти, приговорювати.

Вони спрямовані до явищ природи: сонця, дощу, вітру. Це короткі, здебільшого віршовані звертання до тварин, птахів, комах, наслідування пташиних голосів. Форми використання забавлянок, закличок, примовок, пісень різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей, рівня володіння українською мовою. Народні забавлянки використовуються в таких формах: розігрування Їх змісту, інсценування та драматизація, заучування, прослуховування в записах...

Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займають прислів'я, приказки, загадки.

Прислів'я - це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Велику групу становлять прислів'я повчального характеру, з яскраво вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади людини і прославляються чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо. Прислів’я і приказки – це і своєрідна програма навчання, інформативна дидактика. У них закодована різноманітна інформація.

Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групою дітей упродовж дня. При цьому вихователь промовляє: «А в Україні в народі говорять: «Сьогодні ти смієшся з нього» а завтра - він з тебе».

Широко використовуються прислів'я та приказки в повсякденному житті. Тут завжди можна знайти привід для тієї чи тієї приказки. Прислів'я на моральну тематику використовують після читання художніх творів. Так, у бесіді після читання творів про чесність, правдивість можна використати такі прислів'я: «Правда і в морі не втоне», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «Правда кривду переважить», «На злодієві шапка горить» і т. інУ старших групах можна провести заняття цілком побудоване на українських народних прислів'ях та приказах - «Чому так у народі говорять?» Для цього вихователь добирає прислів'я за кількома моральними темами, наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість Для того щоб прислів'я увійшли в активний словник дитини, вихователю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх як на занятті, так і в повсякденному житті.

Стимулюючи дітей промовляти прислів'я і приказки, вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою згідно з літературними нормами.

Загадка - це стислий поетичний, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, що потребує відповіді.

Загадка містить порівняльні ознаки, за якими потрібно встановити, що це за річ чи явище. Основне призначення загадок - оцінка знань людини, ЇЇ спостережливості, кмітливості, допитливості.

Загадки використовуються в дидактичних цілях з метою розумового виховання людини, як засіб навчання та організації дозвілля.

Кожна загадка це своєрідне логічне завдання, яке потрібно розв'язати, тобто на основі аналізу його умови знайти правильну відповідь. Таке розгадування потребує активної мисленнєвої діяльності людини.

Діти дуже люблять загадувати і відгадувати загадки. Загадки розвивають їхні мисленнєві процеси – аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, міркування, доведення; привчають до самостійності мислення. Загадки слугують і виховним цілям, впливають на естетичне і моральне Кожна загадка повинна відповідати віковим та психологічним особливостям дітей, тобто бути доступною. Так, загадки про одну й ту саму річ чи предмет у молодшому і старшому дошкільному віці повинні бути різними. Наприклад, загадка про кота: «У нашої бабусі сидить звір у кожусі, біля пічки гріється, без водички миється» (молодша група);

«І вдень, і вночі в кожусі на печі» (середня група); «Хто народився з вусами і на вусату полює?» (старша група).

виховання, розвивають поетичне сприймання довкілля На прогулянці відгадування загадок може бути як плановим (один-два рази на місяць), так і не плановим. Планове використання загадок передбачається як спеціальний вид роботи з невеликою групою дітей. Проте на прогулянці досить часто випадає нагода для непланового загадування загадок. Пролетів літак, діти звернули увагу, вихователь промовляє загадку: «Тріскотить, а не коник, летить, а не птах, везе, не кінь» (Літак). Або подув раптово сильний вітер. і тут у пригоді стане загадка: «По широкім ріднім краю невидимкою літаю» (Вітер). Небо закрила чорна хмара - вихователь загадує загадку: «Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила - сонце закрила» (Хмара).

ІІ. Практичне завдання

1.Вивчити напам’ять та проілюструвати

Забавлянки - 4

Веснянки    - 3

Щедрівки  -  2

Колядки    -  2

Заклички   -  2

Жартівливі пісні, небилиці - 4

Лічилки        - 3

Мирилки      -3

Завдання 2. Опрацюйте текст з дітьми під час відпочинку і продумайте, які тут можна використати позамовні (рухові) засоби виразності і з якою метою. Результат и занесіть до конспекту.

Швець

Стук-цок, стук-цок!                         Хай похвалиться сестричка:

Ти не гнися, мій гвіздок!                – Гарні в мене черевички,

Я працюю, як великий,                   а ще кращий братик - швець!

Ремонтую черевики:                                   Стук-цок, стук-цок!

Підбиваю каблуки,                          Ти ж не гнися, мій гвіздок!

Зашиваю всі дірки...                                                           В.Ладижець

Завдання 3. Проаналізуйте загадки і підготуйтесь до читання, враховуючи орієнтовну партитуру.

Рідке, | а не вода, | біле, | а не сніг. (Інтонація протиставлення, хитрувато).

Не гавкає, не кусає | а в дім) не пускає. (Здивування )

Посеред двора | стоїть гора: | спереду вила. | а ззаду мітла. (Таємничо, насмішкувато.)

Хто | малюнок на вікні | уночі зробив мені? (Запитально, хитрувато.)

Завдання 4. Підготуйтесь до читання народних загадок . Складіть партитуру, визначте емоційне забарвлення.

Надворі горою, а в хаті водою. Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту окремо. Біла рілля, чорне насіння, хто вміє – той посіє, хто знає – відгадає.  Не чоловік, не звір, а має вуса. Чорне сукно лізе в вікно.

Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита, не чоловік, а навчає. Маленький, чепурненький, крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов. Чорний, та не ворон, рогатий, та не бик, шість ніг без копит: летить – виє, сяде– землю риє.

Завдання 5. Розробіть зміст педагогічної консультації для батьків з питань виразного читання творів різних жанрів. Завдання для оцінювання як виду самостійної роботи перед складанням модуля.

28.03.20222

Тема. Види оповідань. Особливості читання оповідань
Кожний літературний твір має свої особливості, що визначають специфіку читання. Тому існує певна різниця в читанні творів різних жанрів.
Специфіка читання оповідання зумовлена двома формами змалювання автором художньої дійсності:  розповіддю і оповіддю.
Розповідь – важливий елемент епічного й ліроепічнного твору: зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи. Під третьою особою розуміється сам автор. Він розповідає про те, що його найбільше вражає, хвилює.

Авторська розповідь може мати різні форми викладу думок:

1.     за допомогою лише власної, так званої авторської мови ("Відлітають журавлі" В.Сухомлинського);

2.     за допомогою діалогічної мови, тобто розмови дійових осіб без застосування власної, авторської ("Чарівне слово" В.Осєєвої);

3.     за допомогою власної, авторської і діалогічної мови ("Я хочу сказати своє слово" В.Сухомлинського).

В усіх випадках твір потрібно глибоко проаналізувати, оживити перед внутрішнім зором всі картини й образи, розкрити експресивність.
У першому випадку читець експресивність твору передає тільки з позицій одного автора. Наприклад, з тим почуттям болю в душі, що й в автора, читець веде розповідь про убогість удовиної хати, страждання вдови та її діток. ("Удовина хата" Марка Вовчка).
У другому випадку читання дещо ускладнюється, оскільки експресивність треба передати відповідно до кожної особи, співрозмовників. Це означає відтворити тісний зв'язок між ними, а через індивідуальні риси їх мови передати настрої, почуття й переживання кожного.
У третьому випадку читець закономірно бере на себе весь світ думок, почуттів, переживань і автора, і дійових осіб. Дуже важливо тут уміти переходити від образу розповідача до дійових осіб, їх індивідуальностей. Для цього потрібно вміло користуватися всіма засобами виразності, особливо інтонаційними та іншими логічними й емоційними засобами впливу на слухача.
Свої особливості читання має  оповідь.
Оповідь – це своєрідна манера розгортання подій і змалювання образів у художньому творі від першої особи. На відміну від розповіді, в оповіді письменник висвітлює певні події й образи не від себе, а від оповідача.
Щоб правильно прочитати оповідь, необхідно глибоко охарактеризувати образ оповідача: його вік, стать, характер, симпатії, антипатії, обставини, в яких він перебуває, і, особливо, його ставлення до тих подій і людей, про яких він (вона) оповідає. Проаналізувавши, наприклад, твір "У лісі" М.Стельмаха, ми бачимо оповідача – людину, пристрасно закохану в осінню лісову природу. Оповідач безпосередньо перебуває в лісі і захоплено, схвильовано оповідає про те, що його милує, чарує. І хоч невідомо, хто цей оповідач, завдання читця зрозуміле: ставши на його місце, передати слухачам схвильовану розповідь, захват, милування красою природи в лісі восени.
В оповідь може входити розгорнутий діалог: "Шматок пирога" І.Багмута, "Ялинка" В.Носаля. У таких випадках читець, ставши на місце оповідача, знижує характерність мови дійових осіб за рахунок зростання характерності мови оповідача. Відтворювати індивідуальні риси мови дійових осіб настільки, наскільки це робиться в розповіді, немає потреби. Завдання читця не індивідуалізувати їх, а оповідати з яскраво вираженим ставленням до них: їх думок, намірів, настроїв, вчинків, переживань тощо. Таким чином, для експресії оповіді пер­шорядне значення має мова оповідача, другорядне – мова дійових осіб; для експресії розповіді мова авторська і мова дійових осіб мають однаково важливе значення.

Завдання до читання оповідання:

1. Відносно сталий темп твору повинен бути не поспішний, поміркований, розрахований на вік дитини.

2. В процесі читання доцільно після кожного епізоду, частини робити тривалі паузи. Це дасть можливість дітям краще осмислити, пережити прочитане і підготуватися до слухання наступного епізоду чи частини.

 Тема 5.  Підготовка твору для читання та аналізу його з дітьми (2 год.)

План

1. Читання й розповідання. Спільне й відмінне між читанням та розповіданням.
2. Підготовка твору до читання та аналіз його з дітьми
а) Літературознавчий аналіз тексту:
- відомості про автора, осмислення контексту;

- визначення теми, жанрових особливостей, форми викладу;

- композиція і сюжет твору, з'ясування суті рефрену;

- позасюжетні елементи;

- аналіз образів твору;

- засоби творення образів і прийоми типізації;

- аналіз естетичних якостей твору;

- розкриття підтексту;

- визначення головної мети читання та аналізу тексту з дітьми.

б) Дійовий аналіз твору.

- поділ твору на частини;

- підбір заголовку до кожної частини;

- визначення перспективного творчого завдання до кожної частини;

- написання мовної партитури.

Читання й розповідання. Спільне й відмінне між читанням та розповіданням
Виразне читання – це один із провідних шляхів до усного мовлення. Закони виразного читання лежать в основі художньої розповіді. У процесі роботи над художнім твором діти оволодівають технікою мовлення, логікою та емоційною виразністю, які потім творчо реалізуються в усній розповіді.

Виразним називають мовлення, яке за допомогою відповідних засобів, прийомів викликає особливий інтерес, посилює увагу співрозмовника до змісту і форми мовлення, формує відповідну реакцію на почуте.

Художня розповідь відрізняється від читання прози особливістю усного вираження думок. В усному мовленні є значно більше можливостей передати почуття, настрій, стан людини. Оповідач передає літературний твір або створює свою розповідь, яка потребує переконливості, пристрасності.

Якщо під час роботи над художнім текстом читач має справу з чужими думками і почуттями, і потрібно відшукати засоби, щоб їх донести до слухачів, то у художній розповіді основою є свій власний матеріал, який виражає наші думки, почуття, ідеї, світогляд. У художній розповіді також визначається мета мовлення, композиція розповіді, підбираються засоби розкриття задуму, звертається увага на те, які частини мають особливо вплинути на слухача, на яких фактах слід зосередити їхню увагу, добирається відповідний дидактичний матеріал. Закони усного мовлення мають поєднуватися з законами граматики, фонетики.

Підготовка твору до читання та аналіз його з дітьми.

Забезпечити правильність читання твору, а значить і правильність сприймання його змісту дітьми, може тільки серйозний, попередній аналіз тексту. Педагог заздалегідь повинен знати, як читатиме твір, як аналізуватиме його з дітьми. У зв'язку з цим підготовка до цього процесу потребує двох етапів аналізу тексту: літературонавчого і дійового. Вони забезпечують:

1. Визначення ідейно-виховної та художньо-естетичної цінності твору.

2. Окреслення завдань читця і аналізу твору з дітьми.

Перший етап – літературознавчий аналіз твору.

Відомості про автора. Вникання в контекст.  удь-який художній твір відбиває естетично пережиті письменником картини життя, факти чи явища природи. Тому й підготовку твору до читання й аналізу його з дітьми слід розпочинати з відомостей про автора: ознайомитись із світоглядом, біографічними даними, з часом, на який припадає його життя і творчість, з його ставленням, відношенням до дійсності того часу тощо. Такі дані полегшують роботу читця над твором.

Отже, слід не раз уважно прочитати твір, глибоко вникнути у зміст, причому розуміння тексту не зводити тільки до усвідомлення значень окремих слів чи висловів.

Ідейно-естетичне багатство твору залежить від того, наскільки письменник зумів наповнити кожен образ вагомим змістом, вкласти в нього певну силу емоційного заряду. Тим часом, образи, як відомо, ство­рюються за допомогою слова. Тому, щоб з'ясувати ідейно-есте­тичну функцію слова, треба брати його не ізольовано, а в контексті, тобто в поєднанні, з іншими відповідно до загального змісту фрази. Письменники часто для виявлення певної думки беруть слова чи сло­восполучення не в прямому, а в переносному значенні. На­приклад:

Гей, прослала нива чорне полотно.

Ллється жовта злива, сіється зерно (В.Симоненко "Засівна пісня").

Не розкривши метафоричність контексту, не можна донести до дітей глибокий зміст строфи.

Розгляд теми, жанрової особливості вирішення теми, форми викладу.

Аналіз тексту можна вести в різній послідовності: від окремого до загального і навпаки. Послідовність залежить до певної міри від величини самого твору. Проте читцю необхідно самостійно продумати твір, щоб мати свою думку про нього. Роботу над текстом творів доцільно починати з розгляду теми, оскільки вона сприяє виявленню й усвідомленню ідеї. Наприклад, у творі М.Коцюбинського "Маленький грішник" письменник розповідає про важке життя дітей міської бідноти за часів царизму. Глибоке вивчення теми твору дає змогу зробити висновок, що автор розкриває не тільки тяжке становище дітей-сиріт у місті, а й безвихідь їх у такому суспільстві.

Аналізуючи твір, необхідно виділити його жанрові особливості. Твір може бути епічного, ліричного, сатиричного, гумористичного характеру. Виклад матеріалу може вестися від першої особи – у формі оповіді, або від третьої особи – у формі розповіді. Від розгляду цих особливостей залежить манера читання твору.

Розгляд композиції й сюжету твору. З'ясування суті рефрену. Важливе значення у попередній роботі над текстом має розгляд композиції твору (його побудови) та сюжету твору, тобто розвитку дії, завдяки якій письменник відтворює типові явища життя. Важливість розгляду композиції та сюжету зумовлюється тим, що аналіз взаємозв'язку композиційних компонентів (образів, картин, подій, ситуацій тощо) та виявлення й усвідомлення основних елементів ланцюга подій сюжету (експозиції, зв'язки, розвитку дії і особливо кульмінації як моменту найвищого напруження події) допомагають, по-перше, вникнути в ідейно-естетичний зміст твору і, по-друге, знайти способи усної передачі ідейного змісту.

Під час аналізу творів, зокрема поетичних, необхідно зосереджувати увагу також і на рефрені. (Приспів,  повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків). Найчастіше він зустрічається в усній народній творчості, здебільшого в піснях, але його можна зустріти і в професійній творчості. Рефрен часто виступає своєрідним лейтмотивом твору, і розкриття його головної суті, його звучання має велике значення для безпосередності читання твору. Часто рефрен, як виразник головної думки твору, під час читання вимагає особливої інтонації, належної зміни настрою тощо.

Аналіз образів твору.

Особливе значення для читця має аналіз образів твору. До їх осмислення під час аналізу читець повинен підходити з трьох точок зору:

1. З точки зору на образ як на втілення ідеї.

2. З точки зору на образ як на конкретно-чуттєве уявлення.
3.З точки зору на образ як на основне джерело емоційного впливу на слухачів.

Завдання читця, на відміну від автора, полягає в тому, щоб озвучити зміст твору, вираження почуттів та ідеалів автора і донести їх до дітей. Таким чином, йому необхідно розкрити й оцінити не тільки ідейну суть твору через художні образи, а й естетичні якості самих образів, силу їх емоційного впливу.

Точка зору на образ як на втілення ідеї.

Головним завданням читця є визначити, сприйняти й оцінити авторське вирішення образів, їх роль у розкритті ідеї твору. Для цього слід проаналізувати й усвідомити авторські засоби творення образів і прийоми типізації:

1. Дії і вчинки.

2. Портретне зображення.

3. Мову.

4. Пряму авторську характеристику.

1. Аналіз дій і вчинків персонажів допоможе визначити характер самих персонажів, їх ставлення до людей, тварин тощо. Наприклад: "У Слави самі собою бризнули сльози з очей. Все навколо нього пройнялося туманом. І малюк, стиснувши кулачки, щосили кинувся туди, де невиразно коливалися в тумані хлопці…
Він же…він…живий!" (В.Кава).

Сміливий, рішучий вчинок хлопчика вказує на його велику любов до тварин.

2. Аналіз портретного зображення може вказати на деякі осо­бливості вдачі персонажа, його індивідуальні особливості, умови життя тощо. Наприклад: "Янко був худий і засмаглий, з великим розду­тим животом і запалими щоками; схоже на куделю, майже біле волосся спадало йому на ясні, широко відкриті очі, що завжди дивилися на світ так, ніби вдивлялися в якусь незмірну далечінь (Г.Сенкевич).

Характеристика зовнішності хлопчика свідчить не тільки про злиденність його життя, а й про світлий розум.

3. Аналіз мови персонажів може розкрити їх життєві погляди, рівень культури, професію, вік, мрії і прагнення, які часто у творі передаються через внутрішній монолог, на характер, на позитивні чи негативні риси. Наприклад:

– А я краще в'язати вмію!..
– А я захочу – краще перекинусь!..
– Подумаєш, я кращі вірші знаю!..
– Та я на будь‑яку гору бігом збіжу..
(Д.Ткач "Отак буває з хвальком).
Зміст такої розмови персонажів характеризує безпосередньо їх самих – розкриває негативну рису характеру – вихваляння.
4. Аналіз прямої авторської характеристики може ще раз вказати й підсилити окремі риси характеру персонажа та інші його осо­бливості. Наприклад: "Левко завжди допомагав мамі. Він і посуд мив після обіду, і в кімнаті прибирав" (В.Осеєва).

"Був собі хлопчик Юсіке. І найбільше він полюбляв неділю. Адже в неділю не треба працювати. З ранку до вечора гуляєш, розважаєшся. І захотілося йому, щоб завжди була неділя" (С.Вяльял).

У першому прикладі є вказівка на працьовитість хлопчика, у другому – на схильність хлопчика до щоденних розваг замість праці.

Точка зору на образ як на конкретне чуттєве уявлення.

Під час аналізу авторської характеристики образів читець ставить своїм завданням створити зримий образ героїв твору, щоб читач міг уявити героя. Автор найчастіше вдається до змалювання його зовнішності, а також до прямої характеристики чи характе­ристики його іншими персонажами. Наприклад: "На Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпалися нижче рук, заважали йому. Русяву голівку прикривав старенький картузик з одірваним козирком. Але, незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дивився на світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував по людяних вулицях" (М.Коцюбинський "Маленький грішник).

" – Що то? Що то! – питався Михайлик.
– Цить! Татари!
Михайлик так і занімів. Острах обняв його такий, що він і слова не міг вимовити" (Б.Грінченко "Олеся").

У першому прикладі зримість образу бідного хлопчика, який одночасно викликає і співчуття, створює опис його зовнішності – авторський прийом типізації образу – портретне зображення. У другому – конкретно чуттєве уявлення про хлопчика створює пряма авторська характеристика персонажа.

У домалюванні конкретної зримості образу значну роль відіграє аналогія до власного баченого, пережитого колись, а також асоціації, викликані самим образом чи певною інформацією про нього. Ці домисли стануть тим ґрунтом, на якому розвиватиметься творча уява дітей, фантазія, вміння бачити за живим словом конкретний образ.

Точка зору на образ як на основне джерело емоційного впливу на слухачів.
Аналіз образу як основного джерела емоційного впливу на читача ставить своїм завданням добре осмислити естетичне зна­чен­ня позитивних і негативних героїв. Художній образ тісно пов'я­заний з емоційною сферою сприймання і уявлення людини. Для читця важливо визначити, які саме почуття і переживання може викликати образ, яка сила його естетичного впливу

Аналізуючи засоби, за допомогою яких автор естетично збагачує головних героїв твору, необхідно належну увагу приділити допоміжним образам, які беруть участь у характеристиці головних, особливо пейзажу. Пейзаж у творі завжди пов’язаний з переживаннями героя чи самого автора. Тому для читця важливим є визначити той настрій, почуття, які викликає в ліричного героя природа.

Важливість розгляду таких якостей полягає в тому, що по-перше, вони допоможуть краще і повніше розкрити ідейно-тематичну основу твору і, по-друге, вони малюють для читця перспективну картину впливу, так би мовити, горизонти словесної дії. В результаті аналізу естетичних якостей читець знаходить ті способи емоційного впливу на слухачів, які містить у собі літературний твір. Без розкриття й глибокого осмислення естетичних якостей твору, читцю не тільки не вплинути на слухачів, не викликати у них певних переживань, а й не розкрити головної думки твору.

Естетичні якості твору знаходять відбиття в самому його змісті і в той же час передаються через ряд безпосередніх компонентів:

1. Портретна зарисовка героя твору.

2. Змалювання внутрішньої краси героя, його мрій, прагнень, переживань, вчинків.

3. Опис картин, сцен, пов’язаних з трагічною долею героя.

4. Авторське узагальнення теми.

Розкриття підтексту

Найвідповідальнішою ділянкою першого етапу роботи над текстом є розкриття підтексту, тобто внутрішнього змісту слова. Тільки глибоко усвідомивши зміст кожної фрази, кожного слова мож­на правильно знайти всі засоби виразного читання: потрібну інтонацію, правильне застосування її елементів (логічних і психологічних пауз, логічних та емоційних функцій наголосу, мелодики, темпу), а відтак і донести зміст твору до слухачів.

Під фразою чи окремим словом може приховуватися зміст інший, ніж їх пряме значення. Наприклад: "– Добрі робітники! Промовив батько. – Один нічого не робить, а другий йому допомагає" (болгарська казка "Хто ж був працьовитий?").

Не розкривши підтексту, тобто батькового наміру, прихованого у них, навряд чи діти зможуть розкрити головну думку твору. З попереднього контексту відомо, що сини, замість того, щоб працювати, розповідали казки. Тому фразу не можна розглядати у прямому значенні. У ній приховано намір батька осудити поведінку синів. Підтекстом слів батька є: "Ледащо ви, а не робітники, і сорому вам нема".

Отже, підтекстом називається зміст, що вкладений у слова тексту.

Визначення головної мети читання та аналізу тексту з дітьми.

Після всебічного ознайомлення з твором, тобто після естетичної оцінки всіх його компонентів, усіх думок, картин, художніх деталей і визначення ідейного спрямування твору, авторського і власного ставлення до зображуваного, визначається головна мета читання та аналізу тексту з дітьми. Не розуміючи основного змісту твору і головної мети читання, спрямованої на її втілення, не можна виразно прочитати жодного рядка.
Головна мета читання повинна виходити з основних завдань твору, його виховного й освітнього значення. На цьому й завершується перший етап роботи над текстом.
Другий етап – дійовий аналіз твору.

Другий етап роботи над текстом не менш важливий, ніж перший, і випливає з нього.

Дійовим аналізом твору прийнято називати той процес роботи на текстом, який розкриває і виявляє наскрізну словесну дію твору та основні етапи її розвитку.

Наскрізна словесна дія – це безпосереднє відтворення читцем тексту з відповідним використанням міміки і, до певної міри, жесту, згідно з поставленими творчими перспективними завданнями, що пронизують увесь твір від початку до кінця.
Педагог повинен втілити художній твір у живе слово, яке, впливаючи на фантазію дітей, спонукало б їх бачити, переживати, оцінювати зображені автором явища життя так, як бачить, переживає й оцінює їх сам читець (педагог). Для цього необхідно, по-перше, щоб слова тексту в устах педагога не були звичайною інформацією про зміст твору, а мали певну силу емоційного впливу на дітей і, по-друге, щоб правильно керуватися текстом під час аналізу твору з дітьми слід накреслити етапи наскрізної словесної дії та послідовного аналізу твору з дітьми.

Це означає:

1. Поділити твір на частини, причому так, щоб між ними був постійний внутрішній зв'язок.

2. До кожної частини дібрати заголовок.

3. Визначити перспективне творче завдання до кожної частини.
4. Зробити відповідні позначки для читання або, як прийнято називати, – розписати мовну партитуру.
Членуючи твір на окремі частини, доцільно враховувати його композицію. Визначення в тексті експозиції (якщо вона є), зав'язки, розвитку дії, кульмінації й розв'язки часто допомагає поділити текст на частини.

Назви частинам варто давати образні, щоб вони збуджували фантазію в дітей і, безумовно, випливали зі змісту самих частин та конкретизували їх суть.

Перспективні творчі завдання мають відповідати творчому задумові автора, головній меті читання, послідовному аналізу з дітьми, бути активним засобом розкриття ідейного змісту твору. Добре продумані перспективні завдання цілеспрямовують словесну дію і роботу над текстом з дітьми, дають можливість впливати педагогові за допомогою живого слова на почуття дітей.

Важливу роль відіграє і наочність. Відповідний ілюстративний матеріал покращує сприймання змісту твору, сприяє розвиткові творчого мислення і спостережливості дітей.

Щоб не допустити помилок під час читання тексту (неправильної розстановки логічних наголосів, пауз, мелодики, темпу тощо), варто зробити партитуру тексту. Робити розмітки слід не в усьому тексті, а тільки в тих місцях, які без відповідних поміток можуть бути неправильно прочитані.

Наприклад: "Що ти робиш, доню? – спитала мати." (М.Коцюбинський "Харитя").
Не поставивши логічного наголосу на слові "що", під час читання можна логічно виділити слово "робиш" і цим самим допустити помилку в інтонації, зробивши її таким чином питальною, але з відтінком здивування. За змістом вона повинна бути звичайною питальною з почуттям ніжності.

Правильно розписана партитура – надійний помічник педагога як під час читання твору, так і в процесі навчання виразного читання.

 

Надіслати на електронну пошту відповіді на завдання до 02.04.2022.

Прочитайте  твір М.Коцюбинського «Харитя».

Визначте тему, ідею, проблематику, композицію та сюжет твору.

Визначте у кожному розділі слова для пояснення їх лексичного значення

Визначте  основні частини розділів твору, складіть план  до кожної частини

Характеристика головних героїв твору.

Намалюйте ілюстрації до однієї з частин за вибором.

Складіть тестові завдання до оповідання

05.04.2021.

Шановні студенти, виконуємо модульну контрольну роботу.
Виконану роботу надсилаємо на електронну пошту до 14. 00        05.04. 2021.
Модульна контрольна робота «Культура мовлення з практикумом з виразного читання»
1. Пауза в техніці мовлення – це….
А. зупинка в процесі мовлення і виразного читання.
Б. технічна зупинка в говорінні.
В. пригадування інформації.
2. Невербальні засоби.
А. Мовні знаки комунікативного коду, які разом із немовними служать для створення, передавання і сприйняття інформації.
Б. Немовні знаки комунікативного коду, які разом із мовними служать для створення, передавання і сприйняття інформації.
В. Усі відповіді правильні.
3. Інтонація – це
А. Сукупність звукових мовних засобів, завдяки яким передається смисловий, емоційно-експресивний і модальний характер висловлення.
Б. Сукупність звукових мовних засобів, завдяки яким передається смисловий  характер.
В. Забарвлення тексту.
4. Вербальні засоби – це
А. Словосполучення, речення, тексти, за допомогою яких відбувається інформаційний обмін в комунікації двох чи більше осіб.
Б. Слова, словосполучення, речення, тексти, за допомогою яких відбувається інформаційний обмін в комунікації.
В. Речення, тексти, за допомогою яких відбувається інформаційний обмін у комунікації.
5. Засоби логіко-емоційної виразності читання – це
А. Сукупність органічно пов’язаних між собою компонентів виразності, без осмислення й урахування яких неможливо передати логічного  та емоційного змісту мовлення.
Б. Компоненти, що передають логічний та емоційний зміст мовлення.
В. Сукупність органічно пов’язаних між собою компонентів виразності.
6. Компоненти засобів логіко-емоційної виразності – це
А. Голос, дикція, інтонація.
Б. Усна і письмова мова.
В. Мовні паузи, логічні наголоси, мелодика, темп мовлення, поза, жести, міміка.
7. Інтонація– це
А. Ритміко-мелодичний лад мови, що відображає інтелектуальну  та емоційно-вольову сторони мови в послідовних змінах висоти тону, сили звучання, а також тембру голосу.
Б. Висота тону голосу, сила звучання, а також тембр голосу.
В. Відображає інтелектуальну та емоційно-вольову сторони мови.
8. Мовним тактом називається.
А. Слово чи група слів, що вимовляються від паузи до паузи.
Б. Слово чи група слів, що вимовляються від паузи до паузи і становлять окреме однослівне чи багатослівне поняття загального змісту речення.
В. Слово, що вимовляється між паузами і становить окреме однослівне поняття загального змісту.
9. Мовною паузою називаємо.
А. Зупинку між мовними тактами, окремими словами й між складами слів.
Б. Зупинку між мовними тактами, окремими словами.
В. Зупинку між мовними тактами, окремими складами слів.
10. Логічна пауза – це
А. Виступає виразником нашого розуміння.
Б. Підкреслює єдність смислового значення мовного такту.
В. Виступає виразником нашого розуміння, у злитому звучанні мовного такту підкреслює єдність його смислового значення.
11. Психологічна пауза – це
А. Зупинка на початку, в середині або в кінці фрази.
Б. Зупинка на початку, у середині або в кінці фрази, яка завжди виправдовується психологічно, зосереджує чи затримує увагу слухачів  на важливих змістах тексту (мовлення) і тим самим викликає певні настрої, переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.
В. Зупинка, що викликає певні настрої, переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.
12. Віршова пауза – це
А. Зупинка у кінці віршового рядка
Б. Зупинка у кінці віршового рядка лише при переносі з нього думки одного мовного такту у наступний рядок.
В. Зупинка у кінці віршового рядка при переносі в наступний рядок.
13. Фізіологічна пауза.
А. Фізіологічна пауза зумовлюється фізичним станом персонажа.
Б. Фізіологічна пауза (втома, задишка, переляк, природне заїкання).
В. Фізіологічна пауза зумовлюється фізичним станом персонажа (втома, задишка, переляк, природне заїкання), що характеризується переривчатістю мови.
14. Логічний наголос.
А. Такий наголос, яким виділяються основні слова, за допомогою яких виражається зміст у складі всієї фрази.
Б. За допомогою нього виділяються основні слова.
В. Слова, за допомогою яких ви виражається зміст у складі всієї фрази.
15. Темп мовлення.
А. Відносне поняття, що характеризується сповільненням  чи прискоренням читання і мовлення.
Б.. Швидкість читання
В. Це швидкість, що вимірюється кількістю виголошених складів  за секунду. 
16. До позамовних засобів виразності відносяться.
А. Жести, міміка, постава.
Б. Слова, речення, склади, тексти.
В. Наголоси, паузи.
17. Ставлення читця.
А. Його оцінка вчинків дійових осіб, подій, образів, картин і конфліктів.
Б. Проникнення в епоху, ставлення до неї з позиції сьогоднішнього часу.
В. Його позиція.
18. Механічні жести.
А. Вони виникають під час підготовки тексту до читання, а також під час читання.
Б. Вони виникають під час підготовки тексту до читання.
В. Вони виникають під час читання.
19. Описові жести.
А.З’являються під час читання і допомагають виділити певні картини, місце.
Б. Вони виникають під час підготовки тексту до читання.
В. Вони виникають під час читання.
20. Композиція
 А. Структура, побудова твору певного жанру, «художній план» твору, у якому співвідношення частин зумовлене темою і задумом.
  Б.Твір, у якому співвідношення частин зумовлене темою і задумом.
  В. немає правильної відповіді.
21. Психологічні жести.
А. Необхідні для уточнення місця дії, напрямку і можуть виражатися рукою, кивком голови, очима.
Б. Вони виникають під час читання.
В. Необхідні для читання
22. Оповідання – це
А. Невеликий художній розповідний твір, в якому виведено небагато осіб, змальовується небагато або навіть один епізод.
Б. Прозовий твір.
В. Усі відповіді правильні.
23. Казка – це
А.Усна розповідь про якусь незвичайну подію.
Б. Невеликий художній розповідний твір, в якому виведено небагато осіб, змальовується небагато або навіть один епізод.
В. Особливий вид оповідання.
24. Байка – це
А. Невеликий алегоричний епічний твір, який має повчальну спрямованість.
Б. Розповідь про невелику подію, яка підводить до певних висновків, узагальнень.
В. Розповідь про невелику подію.
25. Розповідь – це
А. Зв’язний, логічно послідовний, композиційно оформлений виклад думки на певну тему; усне словесне повідомлення про когось або про щось, передача словами баченого, пережитого, прочитаного, почутого.
Б. Літературний твір, який служить для читання.
В. Особливий вид оповідання.
26. Переказ – це
А. Зв’язний, логічно послідовний, композиційно оформлений виклад думки на певну тему.
Б. Усна довільна передача тексту художнього твору.
В. Особливий вид оповідання.
27. Бачення – це
А. Сукупність усіх наших уявлень.
Б. Сукупність усіх наших уявлень, що ґрунтуються на текстовому матеріалі виконуваного твору.
В. Настрій, бажання, почуття, що знайде відображення в інтонації.
28. Абзац – це
А. Графічне виділення групи речень, об’єднаних тісними смисловими  і графічними зв’язками і є складними синтаксичним цілим.
Б. Графічне виділення групи речень, об’єднаних смисловими  і графічними зв’язками.
В. Графічне виділення групи речень є складними синтаксичним цілим.
29. Автор – це
А. Творець тексту.
Б. Творець промови.
В. Творець наукового дослідження.
30. Дітям дошкільного віку читають твори.
А. Малі фольклорні жанри, вірші, казки, оповідання, байки, поезію.
Б. Оповідання розповіді, романи, повісті, легенди.
В. Поезію, казки, байки, нариси, публіцистичні твори.
31. Жанр – це
А. Конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізації. моделей і структур, що склались і закріпились у мовних ситуаціях.
Б. Конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю.
В. Конкретна форма, текстова реалізація моделей і структур, що склались і закріпились у мовних ситуаціях.
32. Композиція – це
А. Твір, у якому співвідношення частин зумовлене темою і задумом.
Б. Структура, побудова твору певного жанру, «художній план» твору, у якому співвідношення частин зумовлене темою і задумом.
В. Усі відповіді правильні.
33. Образ – це
А. Особлива форма естетичного світу, при якій збігається його предметно-чуттєвий характер, цілісність, життєвість, конкретність.
Б. Особлива форма естетичного світу.
В. Усі відповіді правильні.
34. Приказка – це
А. Вислів з незакінченою думкою, що натякає на висновок.
Б. Композиційний прийом.
В. Окреме висловлення в діалозі чи полілозі.
35. Стаття – це
А. Невеликого розміру наукова праця, присвячена певній темі  і розрахована на фахівців, обізнаних у цій темі.
Б. Коротка промова наукового характеру.
В. Коротка промова, яка записується.
36.Текст – це
А. Зв’язана і повністю послідовна сукупність мовних знаків; певна,  з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або  їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність.
Б. Усне виловлювання записане чи видрукуване на папері.
В. Усі відповіді правильні.
37. Ставлення читця – це
А. Його оцінка вчинків дійових осіб, подій, образів, картин і конфліктів.
Б. Проникнення в епоху, ставлення до неї з позиції сьогоднішнього часу.
В. Його позиція.
38. Мовленнєвий етикет – це:
А. Реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження..
Б. Кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях
В. Система словесних форм ввічливості, узвичаєних у певному суспільстві, певній спільноті (етнічній, територіальній, соціальній).
Г. Норми поведінки і спілкування різних соціальних груп.
39. Визначте типи тексту
            А. Художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий.
            Б. Розповідь, опис, роздум.
            В. Оповідання, роман, стаття.
40. Укажіть рядок, у якому названо всі сучасні стилі мовлення:
      А. Конфесійний, науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий,   епістолярний, розмовний;
       Б. Науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий;
       В. Офіційно-діловий, епістолярний, публіцистичний, художній, розмовний;
        Г. Розмовний, епістолярний, публіцистичний, художній;
       Д. Публіцистичний, художній, офіційно-діловий, епістолярний, розмовний.
 

29.03.2021. 

Шановні студенти, завдання на наступний тиждень.

1.      Ознайомитися з матеріалом з теми.

2.      Скласти конспект.

ІІ. Практичне завдання. (виконати в конспектах) .

Виконані завдання для перевірки  надіслати на електронну пошту.

Практичне заняття.

22.03.2021.

Шановні студенти, надаю вам завдання на наступний тиждень. Зверніть ,будь ласка, увагу на практичну частину.

 Практичне  заняття

 

Виконані завдання надіслати мені на електронну пошту до 28.03.2021.

 

 09.02.2021рік.

Шановні студенти, розміщую для вас теоретичний  матеріал з теми №2, який потрібно опрацювати та занести до конспекту. Після опрацювання теоретичного матеріалу потрібно виконати самостійну роботу, яку надіслати мені на електронну пошту для перевірки. Завдання самостійної  роботи виконують усі студентки групи (до 15.02.2021р.). Надсилають тільки ті студентки, які  були відсутні під час занять(до 15.02.2021р.)..

Теоретичний матеріал з наступних тем  опрацьовують та заносять до конспекту усі студентки групи.

 

Тема 2.  Техніка мовлення як необхідна передумова словесної дії

1.     Техніка мовлення, її складові компоненти

Оволодіти основами теорії і практики    виразного читання або досягти високого результату словесної дії, тобто емоційного впливу слухача під час читання, мовлення,  є професійним обов’язком кожного вихователя. Проте, перш за все треба мати певні знання  з техніки мовлення. Отже, майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, не тільки знань теорії  і методики, навичок і умінь виразного читання,  а й добре виробленої техніки мовлення – комплексу теоретично-практичних основ вимови.

 Техніка мовлення складається з таких елементів:

1) дихання – фізіологічної основи мовлення;

2) голосу – головного інструмента читця;

3) дикції –  чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;

4) орфоепії – правильної літературної вимови.

2. Дихання. Типи дихання. Техніка  мовлення і техніка дихання. Гігієнічні правила дихання.

Техніка мовлення і техніка дихання. Основою техніки мовлення є правильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату.

Дихання. Основу розвитку техніки мовлення створює правильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований процес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м’язів).

Дихання поділяють на чотири типи:

ключичний (високий, поверхневий);

грудний (середній, реберний);

 діафрагматичний (низький, черевний); комбінований (грудно-черевний).

Головним для читця є  вміння керувати своїм диханням. Вихователь повинен не тільки знати, як користуватися диханням, а й навчити дітей правильно дихати взагалі і в процесі мовлення. Умови правильного дихання:

-               вдихати повітря через ніс слід повільно, безшумно;

-               починати говорити можна тоді, коли  в легені взято незначний надлишок повітря, необхідного для виголошення структурно-логічної частини тексту, що позбавить від «позачергового вдиху»;

-               не допускати, щоб повітря було витрачене повністю – це призведе до аритмії, витрачати повітря слід економно й рівномірно;

-               пам’ятати, що від глибини вдиху залежить сила видиху, отже – сила звучання голосу;

-               вдихати і видихати слід безшумно, непомітно для слухача, адже якісний звук утворюється спокійним струменем повітря, що виходить під час рівномірного вдиху і видиху.

Дотримування гігієнічних правил:

-          не слід читати вголос чи промовляти  у не провітреному, душному, з надто сухим повітрям приміщенні;

-          оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря;

-          поза мусить бути вільною (рівно сидіти, краще стояти), грудна клітка не стиснута, голова піднята.

3. Голос. Утворення голосу. Якісні характеристики голосу.

Голос. Голос вихователя – головне знаряддя роботи вихователя.

Голос утворюється в результаті роботи голосових зв’язок і дихання і має такі властивості:

Природні: сила, висота, тембр, діапазон.

Набуті: темп, політ, звучність, гнучкість.

Сила – певний ступінь гучності звучання голосу залежить від напруження повітряного потоку, що йде з легенів. Сила голосу базується на силі волі, характеру, почуття. Регулюється довільно.

Висота – тональні можливості. Залежить від частоти коливання голосових зв’язок.

Тембр – природнє звукове забарвлення. Тембр залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, відмінних один від одного.

Діапазон – звуковий обсяг, межа від найнижчих до найвищих тонів звучання. Діапазон поділяють на 3 регістри: 

-     нижній (трахея, бронхи);

-     середній;

-     верхній (гортань, носоглотка).

Властивості, які можна виробити в процесі тренувань:

Звучність (дзвінкість) – це властивість голосу, який звучить гучно і чітко.

Темп – швидкість читання і мовлення (кожній людині властивий певний темпоритм мовлення, який вона переносить у читання.

Політ – здатність забезпечувати хороше сприймання в будь-якому кінці приміщення.

Рухливість (гнучкість) – здатність легко володіти такими важелями тону: вище-нижче, гучніше-тихіше, швидше-повільніше.

Чистота голосу – відсутність вад.

Придих – частина видихуваного повітря  не використовується для творення звуку,  і створює шум.

Зустрічаються певні вади голосів: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість.

Поставлений голос – вільний від вад, благозвучний, визначається силою, широтою діапазону, гучністю, витривалістю. Внутрішня акустика відрізняється від зовнішньої.

Гігієна голосу:

1) Не допускати висоти поза межі можливого діапазону, надмірної гучності і тривалості.

2) Не допускати простудних захворювань (гострих хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень.

3) Не перевищувати денні норми голосового навантаження (4-5 академічних годин підряд).

4) Робити профілактику носоглотки.

4. Дикція.  Артикуляція голосних і приголосних звуків української мови

Дикція – чітка правильна вимова кожного мовного звука, кожному з яких притаманне певне звучання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апарату. Оволодінню технікою мовлення сприяє систематичне виконання вправ артикуляційної гімнастики.

Характеристика голосних і приголосних звуків.

(Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів / Г. А. Олійник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.).

Недоліки вимови звуків властиві багатьом дітям. Виправленням їх повинні займатися не тільки медичні установи, а й педагоги. Неорганічні вади вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ. Органічних же недоліків вимови не можна позбутися, лише виконуючи вправи. Проте окремі з них можуть бути усунені завдяки медичному втручанню.

5. Орфоепія

Орфоепія –  система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну, літературну вимову. Якщо дикція – це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія це правильна вимова цих звуків в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях  з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів.

Сучасні норми української орфоепії – це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Багатьом вихователям властиве серйозне порушення орфоепічних норм, відхилення від них під впливом певних причин:

1) Діалектичного оточення.

2) Правопису (як пишуть, так і вимовляють).

3) Мішанини із сполучення українських  і російських слів.

4) Неуважності, байдужості до окремих норм вимови.

 Вимова голосних. / Вимова приголосних. 

(Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів / Г. А. Олійник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.).

Наголос. Норму української літературної вимови становить також словесний наголос. В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос вільний і рухомий.

Акцентуаційні особливості української мови різноманітні і складні. Знання особливостей наголосу для читця таке важливе, як і знання правил вимови голосних і приголосних.

У зв’язку із виразним читанням постійно вживається термін «інтонація».

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!!!

Самостійна робота.

Завдання 1. Доберіть по сім скоромовок, прочитайте їх  в аудиторії  з правильним розподілом дихання. Складіть фрагмент заняття з виразного читання скоромовки з дітьми старшого дошкільного віку.

(Правила читання скоромовок: усвідомте зміст, розподіліть дихання. Читайте спочатку по складах, потім цілий текст. Темп повільний з поступовим переходом до швидкого. Вимова – подумки, пошепки, і нарешті вголос.

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Завдання 2. Враховуючи поради щодо правильного дихання, підготуйте усний виступ (3-5 хвилин), занесіть до робочого зошита та проведіть його презентацію серед студентів.

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Завдання 3. Виразність і чистота дикції досягаються насамперед завдяки правильності артикуляції, чіткості постановки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням недоліків вимови слід розпочинати з виправлення неправильних рухів органів артикуляції. Які вправи на усунення недоліків вимови ви запропонуєте в групі? Запишіть їх у конспекті.

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Завдання 4. Випишіть по 2-3 вправи на артикуляцію голосних та приголосних звуків у конспекті .

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Завдання 5.Знайдіть у правій колонці терміни, що відповідають значенням, які запропоновані у лівій колонці. Відповідь запишіть у вигляді цифри і  букви, наприклад, (3 – д).

1. Мовленнєве дихання. Воно дає змогу раціонально використовувати повітряний потік під час мовлення. Його основа – діафрагматично-реберне дихання.	а) Діафрагматичне дихання
2. Дихання, що здійснюється за допомогою м’язів, які піднімають  і опускають плечі й верхню частину грудної клітки. Це слабе, поверхневе дихання, активно працює лише верхня частина легень.	б) Грудне дихання.
3. Дихання, активну участь в якому бере середня частина легень. Розширюється грудна клітка, втягується живіт, діафрагма  не скорочується, тому видих недостатньо енергійний.	в) Діафрагматично-реберне дихання
4. Процес дихання, який здійснюється за рахунок зміни об’єму грудної клітки у поздовжньому напрямку як наслідок скорочення діафрагми. При цьому спостерігається незначне скорочення міжреберних дихальних м’язів.	г) Ключичне дихання.
5. Це дихання, коли вдих і видих здійснюється за рахунок зміни об’єму у поздовжньому й поперечному напрямках завдяки скороченню діафрагми, міжреберних дихальних м’язів, живота. Воно є основою мовленнєвого дихання.	д)Фонаційне дихання;
6. Сукупність процесів, що забезпечують газообмін в організмі.	е) Фізіологічне дихання.

Користуючись лекційним матеріалом  з теми «Орфоепія» позначте правильний варіант наголошення слів:

*Скісною рискою після звука позначено наголошений, наприклад: аге´нт.

1.     а) аге´нт; б) а´гент.

2.     а) алкоголі´чка; б) алкого´лічка.

3.     а) атла´с (тканина); б) а´тлас (тканина).

4.     а) атла´с(карта); б) а´тлас (карта).

5.     а) безпоми´лковий; б) безпомилко´вий.

6.     а) болотя´ний; б) боло´тяний.

7.     а) бо´рошно; б) борошно.´

8.     а) бо´язнь; б) боя´знь.

9.     а) не´сти; б) нести.´

10.                       а) будинко´вий; б) буди´нковий.

11.                       а) веду´чи; б) ведучи.´

12.                       а) верблюди´ця; б) верблю´диця.

13.                       а) ви´мога; б) вимо´га.

14.                       а) випла´та; б) ви´плата.

15.                       а) виправни´й; б) випра´вний.

16.                       а) водно´час; б) водноча´с.

17.                       а) горі´лчаний; б) горілча´ний.

18.                       а) горо´шинка; б) гороши´нка.

19.                       а) графи´ти; б) гра´фити.

20.                       а) дефі´с; б) де´фіс.

21.                       а) дізна´ння; б) дізнання.´

22.                       а) до´відковий; б) довідко´вий.

23.                       а) дрібно´та; б) дрібнота.´

24.                       а) до´схочу; б) досхочу.´

25.                       а) до´яр; б) доя´р.

26.                       а) єре´тик; б) єрети´к.

27.                       а) кида´ти; б) ки´дати.

28.                       а) кілограмо´вий; б) кілогра´мовий.

29.                       а) книжко´вий; б) книжкови´й.

30.                       а) ко´трийсь; б) котри´йсь.

31.                       а) ко´сячи; б) косячи.´

32.                       а) креди´торський; б) кредито´рський.

33.                       а) кропив’я´ний; б) кропи´в’яний.

34.                       а) мали´новий (кущ); б) малино´вий (кущ).

35.                       а) мали´новий (колір); б) малино´вий (колір).

36.                       а) на´впіл; б) навпі´л.

37.                       а) на´довго; б) надо´вго.

38.                       а) на´званий (син); б) назва´ний (син).

39.                       а) накле´п; б) на´клеп.

40.                       а) недолю´док; б) недо´людок.

41.                       а) недопа´лок; б) недо´палок.

42.                       а) о´вочевий; б) овоче´вий.

43.                       а) олени´ця; б) о´лениця.

44.                       а) пагі´ння; б) па´гіння.

45.                       а) пле´сти; б) плести.´

46.                       а) пливу´чи; б) пливучи.´

47.                       а) пляшки´ (множина); б) пля´шки (множина).

48.                       а) податко´вий; б) пода´тковий.

49.                       а) позико´вий (позика); б) по´зиковий (позика).

50.                       а) помилко´вий; б) поми´лковий.

51.                       а) при´судковий (присудок); б) присудко´вий (присудок).

52.                       а) правопи´сний; б) право´писний.

53.                       а) прясти´; б) пря´сти.

54.                       а) скли´кання (сесія); б) склика´ння (сесія).

55.                       а) спірне´ (питання); б) спі´рне (питання).

56.                       а) спогля´дач; б) спогляда´ч.

57.                       а) страсни´й (четвер); б) стра´сний (четвер).

58.                       а) стру´нкий; б) струнки´й.

59.                       а) сумісни´к; б) сумі´сник.

60.                       а) та´вро; б) тавро.´

 

Тестова перевірка оцінювання навчальних досягнень з теми

 

Обери правильну відповідь, занеси до бланку.

1. Звучність голосу

А. Виразне звучання голосу.

Б. Чітке, чисте, гучне і виразне звучання голосу.

В. Усі відповіді вірні.

2. Діапазон голосу.

А. Сукупність звуків різної висоти, які може «брати»голос.

Б. Обсяг, поширення, межа людського голосу.

В. Сукупність звуків різної висоти.

3. Рухливість голосу.

А. Здатність голосу розвиватися, змінювати.

Б. Здатність голосу змінювати висоту, силу, темп.

В. Сконденсування всіх властивостей голосу і легка зміна їх під контролем читця.

4. Сила голосу.

А.Характер його забарвлення.

Б.  Максимальний ступінь вияву голосу, напруженість, інтенсивність.

В. Сконденсування всіх властивостей голосу і легка зміна їх під контролем читця.

5. Тембр голосу.

А.Максимальний ступінь вияву голосу, напруженість, інтенсивність.

Б. Сконденсування всіх властивостей голосу і легка зміна їх під контролем читця.

В. Характерне забарвлення звуку, за яким розрізнюються звукові тони однакової висоти і завдяки якому звучання одного голосу відрізняється від іншого.

6. Типи дихання.

А. Змішаний, грудний.

Б. Глибокий, поверхневий, діафрагматичний.

В. Ключичний, грудний, діафрагматичний.

7. Вкажіть компоненти техніки мовлення.

А. Дикція.

Б. Комунікативність.

В. Правильність.

Г.Мовленнєвий голос.
Є. Нормативність.

8. Орфоепія – це

А. Чітке, зрозуміле вимовлення голосних і приголосних звуків.

Б.  Правильне дихання.

В. Сукупність норм і правил літературного вимовлення.

9. Щоб досягти належної техніки мовлення, необхідно.

А. Вільно володіти диханням, тобто без поспіху заповнювати легені достатньою для проговорювання кількістю повітря, раціонально дозувати його при промовлянні слів, словосполучень і висловлень.

Б. Уміло керувати голосом, забезпечуючи звучне, варійоване висотою, силою, темпом і тембром (забарвленням) говоріння або читання вголос як виду мовленнєвої діяльності.

В. Виробити навички чіткої, ясної артикуляції (тобто роботи мовних органів, спрямованих на творення звуків; інакше кажучи, – дикції) звуків.

Г. Засвоїти і бездоганно оперувати орфоепічними (від орфоепія – «правильна вимова») нормами.

Д. Усі відповіді вірні.

10.  Дихання, голос, дикція і темпоритм – це

А. Комунікативні якості мовлення.

Б. Складові техніки мовлення.

В. Сукупність норм і правил для правильного читання.

Г. Усі відповіді вірні.

11. Що не є характеристикою голосу.

А. Сила.

Б. Політність.

В. Темпоритм.

Г. Мелодика.

Д. Діапазон.

12. Правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність, пестливість – це

А. Комунікативні якості мовлення.

Б. Складові техніки мовлення.

В. Усі відповіді вірні.

13. Дикція – це

А. Чітке, зрозуміле вимовлення голосних і приголосних звуків.

Б.  Правильне дихання.

В. Сукупність норм і правил літературного вимовлення.

14. Орфоепія – це

А. Розділ мовознавства, який вивчає звуковий склад мови.

Б. Це роздiл науки про мову, що вивчає систему знакiв для передачi на письмi звукiв мови.

В. Розділ мовознавства, який вивчає систему норм літературної вимови.

Г. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні,  в коренях слів.

15. Правильно дихати під час виразного читання – це

А. Своєчасно і непомітно (безшумно) наповнювати легені повітрям.
Б. Рівномірно, «раціонально» й економно його використовувати.
В. Не витрачати запасу повітря до останку, щоб не захлиснутися.
Г.  Не перевантажувати без потреби легені повітрям «про запас» (глибина вдиху має бути прямо пропорційною довжині фрази, яку треба буде вимовити без зупинки).

Д. Усі відповіді вірні.

16. Який з компонентів не входить до складу техніки мовлення?

А. Дихання.

Б. Дикція.

В. Дієвість.

17. Для розвитку якого з компонентів техніки мовлення спрямований вібраційний самомасаж?

А. Голосу.

В. Дихання.

С. Орфоепічної правильності мовлення.

 

 

Тема 4. Засоби логіко-емоційної виразності читання (ЗЛЕВЧ)

Мета: розкрити сутність поняття засобів логіко-емоційної виразності. Визначити місце засобів логіко-емоційної виразності в загальній системі виразного мовлення. Сформувати знання про інтонації як мовленнєве явище. Довести студентам важливість значення засобів логіко-емоційної виразності мовлення для професійної підготовки діловода.

План

1.Поняття засобів логіко-емоційної виразності. Інтонація як мовне явище.

2. Підготовка художнього твору до читання та використання в ній засобів логіко-емоційної виразності

3. Використання логіко-емоційних засобів у читанні творів різних жанрів

Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене  і так само сприйняте слухачами лише  в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, режиму й голосового тембру).

Засоби логіко-емоційної виразності читання – це сукупність органічно пов’язаних між собою компонентів виразності, без осмислення і врахування яких неможливо передати логічного та емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення.

До засобів логіко-емоційної виразності читання належать:

1. Паузи, їх функціональні різновиди і тривалість.

2. Логічні наголоси (тактові і головні)

3. Мелодики та її основні ходи (зміни)

5. Темп і його варіювання (видозміни)

7. Постава, жести, міміка.

У безпосередньому читанні ЗЛЕВЧ пов’язані з інтонаційною структурою речень уже сформованих, створених, у які вкладено певний зміст (логічний, психологічний) та мовні такти.

Мовний такт – це слово або група слів, об’єднаних одним головним наголосом. Важливість мовного такту для процесу мовлення, читання полягає в тому, що він тісно пов’язує між собою всі компоненти ЗЛЕВЧ і таким чином виразно передає зміст тексту. Між мовними тактами  в потоці мовлення обов’язково зазначаються паузи. Мовленнєвий зміст слухачі сприймають не окремими словами, а групами слів, тісно пов’язаними між собою за змістом. У мові художніх творів мовні такти можуть складатися не тільки з групи слів,  а й одного окремо взятого слова. Для кращого сприйняття змісту речення  і цілого твору кожний мовний такт, який би він складний не був, відділяється від іншого паузою.

Інтонація – ритміко-мелодичний лад мови, що відбиває інтелектуальний  та емоційно-вольовий бік мовлення  в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання а також тембру голосу.

Інтонація – це поєднання 3-х компонентів живої мови.

1) Дикційна чіткість та орфографічна грамотність;

2) Логічна ясність;

3) Емоційно-образна виразність.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця вміння досконало володіти мовним апаратом (технікою мовлення). Для чіткого відтворення змісту текстів треба з’ясувати логічний бік інтонації.  А необхідність відтворити почуття, переживання, настрої спонукає займатися інтонацією з боку емоційно-образної виразності.

Правильне інтонування тексту забезпечує якісне сприймання інформації, розуміння навчального матеріалу, надає усній мові приємної мелодійності, краси.

Паузи – це один з найважливіших елементів інтонації.

Паузи – своєрідні комунікативні одиниці, що несуть відповідне навантаження: членують мовний потік  на синтаксичні відрізки, речення, словосполучення, слова.

Пауза – зупинка між мовними тактами, окремими словами відповідно до змісту тексту, до почуттів, виражених у ньому, та до закладеної в нього ідеї. Прийнято поділяти паузи на синтаксичні, логічні, психологічні, віршові та фізіологічні.

Синтаксична пауза, викликана синтаксичною структурою речення, передана за допомогою пунктуації, залежить від характеру розділового знаку.

Синтаксична пауза має певний ґрунт – розділовий знак.

(Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів / Г.А. Олійник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224с.)

Логічна пауза – це зупинка, яка зумовлена конкретним змістом.

До категорії логічних пауз у теоретичній літературі відносять паузи, які членують мову за допомогою інтонації. Логічна пауза набуває особливого значення у власній мові та при читанні твору напам’ять.

Психологічна пауза – зупинка  на початку, в середині або в кінці фрази, яка виправдовується психологічно  і зосереджує, затримує увагу слухачів  на важливих моментах змісту тексту  і викликає певний настрій – переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.

Вони можуть збігатися з паузами логічними, ритмічними, але в таких випадках вони тільки продовжують  їх тривалість (мінімум //).

Логічна пауза служить розумові, психологічна почуттю.

Розрізняють різновиди психологічної паузи:

-             пауза настороженості;

-             пауза роздумів;

-             пауза недомовленості;

-             пауза пригадування;

-             пауза напруження;

-             пауза відшукуванні відповіді;

-             пауза емоційного підсилення;

-             пауза стримування почуттєвих реакцій.

Розрізняють ще паузи замовчування, емоційного порівнення, жалю, роздумів, залякування, спонукання, напруження.

Віршова (ритмічна) пауза – зупинка  в кінці віршового рядка лише при переносі з нього думки в наступний рядок (нема розділового знаку). В інших випадках збігається із синтаксичною, логічною. Вона передає ритмічно організовану мову вірша.

Фізіологічна пауза – зупинка, зумовлена не переживанням, а фізичним станом персонажа (втома, задишка, природне заїкання), що характеризується переривчастістю мови. Синтаксично вона позначається трикрапкою чи дефісом. Логічний наголос – такий наголос, яким виділяються слова, що несуть найбільше смислове навантаження фрази. Паузи членують наше мовлення на мовні такти. У мовному такті – один логічний наголос. Логічним наголосом виділяються усі слова, що перелічуються.

Закони логічного наголошування:

-             правило про нове поняття.

-             правило протиставлення.

-             правило порівняння.

-             правило переліку

Важливим засобом логічної виразності є зміна темпу.

Темп мовлення – це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошених  за секунду складів.

Темп уповільнюється або пришвидшується за рахунок видовження чи пришвидшення вимови.

Темп обумовлюється жанром твору, його змістом.

Існують тільки певні загальні рекомендації:

а) швидше читаються висловлювання, що передають радість, схвилювання, напруженість, швидку зміну подій.

б) вставні слова, речення.

Повільніше читається, усе, що пов’язане  зі смутком, журбою, журливістю,  з повільною зміною подій у часі.

Мелодика є одним з основних засобів відтворення логіко-емоційного змісту тексту під час читання. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовлені змістом, а логічні наголоси  безпосередньо вказують на зміст і почуття, то мелодика їх відтворює.

Мелодика наділяє це слово найрізноманітнішими відтінками наших почуттів:  звеличенням чи приниженням, схваленням чи засудженням, любов’ю чи ненавистю, повагою чи зневагою. Кожен мовний такт – це окремий мелодично оформлений малюнок. І чим більше  у фразі таких малюнків, тим багатша  і складніша мелодика.

 

18.01.2021

Шановні студенти,  ми з вами у цьому семестрі розпочинаємо вивчення курсу «Культура мовлення з практикумом з виразного читання». Надсилаю вам для опрацювання опорну лекцію першої теми та завдання для самостійного виконання. Вам потрібно розпочати ведення конспектів з дисципліни і всі завдання  (теоретичний блок і практичне завдання) виконати в конспекті. Якщо карантин буде подовжено, вам потрібно буде виконане завдання прислати мені на електронну пошту 23.01.2021 року.

Тема 1. Вступ. Теоретичні засади культури мовлення та виразного читання

1.1 Теоретичний блок. Опорна схема лекції

Вступ. Мета курсу «Культура мовлення  з практикумом  з виразного читання»                            Культура мовлення та виразне читання як педагогічна дисципліна. Предмет та завдання                                                 Основні характеристики мовлення вихователя                 Міжпредметні зв’язки дисципліни з іншими методиками         Принципи системи  К. Станіславського

Загальновідомо, що слово є найуніверсальнішим, найдосконалішим, а, значить, і найдієвішим засобом виховання людини. Виразне слово допомагає вихователеві ефективно застосовувати методи педагогічного впливу на дітей, розвивати їх пізнавальну діяльність. Тому необхідною умовою досягнення високої професійної майстерності вихователя є оволодіння ним основами теорії і практики мистецтва слова, виразного читання. Особливо це стосується вихователя закладу дошкільної освіти, який забезпечує розвиток мовного і мовленнєвого, інтонаційного слуху, закладає основи для подальшого розвитку дитини, забезпечує формування навичок правильного, швидкого, свідомого і виразного читання, культури мовлення, формує техніку читання тощо. А для тощо, щоб успішно реалізовувати зазначені професійні завдання, вихователь  сам повинен вміти виразно читати художні твори різних жанрів, володіти теоретичними знаннями і практичними вміннями з методики виразного читання, працювати над вдосконаленням  виконавської майстерності з виразного читання художніх творів, володіти теоретичними знаннями і практичними вміннями, необхідними для формування навичок виразного читання дітей молодшого віку. Культура мовлення та виразне читання – педагогічна дисципліна,  предметом якої є норми літературної мови, види спілкування, його принципи і правила, етичні норми спілкування, функціональні стилі мовлення, основи мистецтва слова, труднощі застосування мовних норм  і проблеми сучасного стану мовної культури суспільства. Предметом навчальної дисципліни є процес організації виразного читання дошкільників. Мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє  і забезпечує буття нації у вічності.                    Культура мови – галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальну здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями. Культура мовлення – упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення  і задовольняють умови і мету спілкування. Виразне читання – вищий тип читання – уміння використовувати основні засоби виразності для відтворення свого розуміння, оцінки змісту  і смислу тексту, відношення до нього, уміння донести до слухачів наміри, які читач розкриває безпосередньо читанням. Виразне читання  як вищий тип читання застосовують, по-перше, переважно до художніх творів, по-друге,  на заключних, підсумкових етапах роботи над текстами. Виразне читання спонукає до сприйняття художнього твору як явища мистецтва. читання як спосіб знайомства з художньою літературою допомагає зрозуміти, що у слова є не тільки конкретно-предметне, номінативне значення, але й внутрішній, зображувально-виражальний, образний смисл. Вмінню читати потрібно навчатися, а потім розвивати вміло і послідовно. Насамперед, вихователь сам має бути переконаний  у необхідності вдосконалювати своє власне виразне читання. Тільки за цієї умови він зможе кваліфіковано навчати виразному читанню дітей. Вихователь має володіти: ü        правильним, чистим мовленням; ü        різноманітними словесними формулами; ü        складними словосполученнями; ü        естетичним умінням конструювати власні висловлювання; ü        послуговуватися правилами мовленнєвої поведінки в типових ситуаціях спілкування; ü        мати належний теоретичний рівень. Задля успішного оволодіння студентами програмою дисципліни «Культура мовлення  з практикумом з виразного читання» необхідним є розуміння міжпредметних зв’язків дисципліни з іншими методиками мовознавчого та загальнопедагогічного циклу. Зміст навчальної дисципліни ґрунтується на змісті таких філологічних дисциплін: граматика, функціональна стилістика, риторика, лінгвістична прагматика, лінгвістика тексту, теорія мовних актів, соціолінгвістика. 1. Принцип щирості переживань. Читець  повинен: а) сам добре виконати текст; б) переконливо і цікаво розповісти про поета  і обставини написання твору; в) викликати дітей на жвавий аналіз та обмін думками з приводу прочитаного. 2. Використання творчої уяви дітей. 3.Вміння володіти собою. 4.Відкидання шаблонів, заперечення рецептури, яка б забезпечила успіх.  5.Заперечення фальшивості, кривляння.

1.2 Практичний блок

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Дайте відповідь на питання.

Назвіть засоби спілкування людей    ____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Яку роль виконує мова в житті суспільства?

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________ 

____________________________________________________________________

Чому мову вважають найважливішим засобом спілкування?

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Назвіть міждисциплінарні науки

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Чому суспільство має берегти, плекати мову?

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Поясніть різницю між читанням і виразним читанням

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Усне мовлення – це первинна форма існування і реалізації мови, що виражається за допомогою

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

 

Писемне мовлення – це похідна, вторинна форма

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

 

Зовнішнє мовлення – це усне і писемне мовлення, яке доступне

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Внутрішнє мовлення – це структурно згорнуте неозвучене говоріння

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Мовлення про себе

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Діалогічне мовлення – це бесіда, розмова між двома співрозмовниками, що складається із ________________________________, і супроводжується ______ _______________________________ у процесі безпосереднього сприймання висловлювань ____________________________.

Монолог – це вид зв’язного мовлення ___________________________________

____________________________________________________________________,

що заходяться _______________________________________________________

Розповідь – це мовлення-повідомлення __________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Зв’язне мовлення – це мовлення, яке відображає в мовленнєвому плані всі суттєві

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Зв’язне мовлення може бути ситуативним і контекстним.

Контекстне мовлення – це зв’язне мовлення, яке може бути зрозумілим  на основі

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Ситуативне мовлення – це мовлення, яке може бути зрозумілим тільки  в конкретній ситуації, це мовлення, що супроводжує дії,

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Завдання 2. Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. Розкрийте сутність кожної з функцій, що виконує мова. Поясніть, як ви розумієте кожну  з них.

Комунікативна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Експресивна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Номінативна функція.

____________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Гносеологічна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Мислетворча функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Естетична функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Культуроносна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Ідентифікаційна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Контактовстановлювальна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Демонстраційна функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Дейктична функція.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Завдання 3. Назвіть причини низької мовленнєвої культури.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Завдання 4. Дайте визначення мовленнєвого етикету. На яких функціях базується мовленнєвий етикет?

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Завдання 7. Складіть схему міжпредметних зв’язків  «Культури мовлення   з практикумом з виразного читання» з іншими науками за тематичним принципом. ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________